Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять.
Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.
Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду.
Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.
А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх. А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник. Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли.
Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері. Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.
Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.
Аналіз твору:
1)Хто є героями твору?
2)Про яких птахів розповідається в творі?
3)Що вчинив хлопчик, що до нього більш не прилітали птахи?
4)Як вчинила дівчинка Оля ?
